Безсимптомна гіперурикемія: чи не проходимо ми повз проблему?

Анотація

Гіперурикемія – це лабораторний феномен стійкого підвищення концентрації сечової кислоти в сироватці крові (вище за 420 мкмоль/л). Цей стан передує подагрі, але тільки у кожному 5 випадку гіперурикемія переростає у подагру. Головний патогенний чинник у цьому захворюванні не сечова кислота, а фермент ксантиноксидаза. У лікуванні важливо заблокувати її як джерело вільних радикалів, і тоді ми зможемо покращити прогноз у пацієнтів. Сьогодні не викликає сумнівів зв’язок гіперурикемії з ожирінням, метаболічним синдромом, цукровим діабетом, серцевою недостатністю, гіперліпідемією і гіпертензією. Приміром, артеріальна гіпертензія у здорових пацієнтів трапляється з частотою 6,39 %, при гіперурикемії цей показник зростає майже до 50 %, а у пацієнтів з подагрою – до 73,9 %. Вважають, що безсимптомну гіперурикемію лікувати не варто, хоча УЗ дослідження показали, що при цьому стані спостерігається відкладання кристалів моноурату натрію (МУН) у м’яких тканинах і суглобах. Їх наявність є маркером безсимптомної гіперурикемії. Тому останнім часом експерти почали говорити про нову стадійність подагри. Якщо раніше перераховували безсимптомну гіперурикемію, гострий напад подагри, інтермітуючу подагру і хронічну тофусну подагру, то тепер ми говоримо про додаткову другу стадію – безсимптомну гіперурикемію з відкладанням кристалів МУН. Шлях від гіперурикемії до хронічної подагри може тривати до 11 років, але вже через 4 роки можуть розвинутися ураження нирок і зниження швидкості клубочкової фільтрації, через 6 років – артеріальна гіпертензія, а через 10 років – серцева недостатність. То чи варто чекати розвитку хронічної подагри чи, можливо, варто раніше розпочати лікування гіперурикемії?