Помилки ведення пацієнта з подагрою у практиці сімейного лікаря: опис клінічного випадку
DOI:
https://doi.org/10.37987/1997-9894.2017.1(207).221926Анотація
У статті обговорюються питання найбільш частих помилок і труднощів у ранній постановці діагнозу подагри і подальшій курації пацієнтів. Відомо, що діагноз подагри встановлюється в перший рік захворювання лишень у 1/4 випадків, в середньому ж проходить 7–8 років до постановки правильного діагнозу. Тільки в одному з 4–5 випадків подагра правильно верифікується на ранніх стадіях. Причиною пізньої діагностики є особливості перебігу подагри з періодами відсутності симптомів (інтермітуюча подагра), діагностичні помилки при першому зверненні пацієнта, раннє проведення рентгенологічного дослідження без виявлення типових ознак захворювання, відсутність пункції суглоба і верифікації кристалів сечової кислоти в синовіальній рідині. Ще однією причиною діагностичної помилки є визначення рівня сечової кислоти в сироватці крові під час гострого нападу. Несвоєчасна діагностика подагри призводить до низки подальших діагностичних і тактичних помилок. Насамперед це стосується призначення нестероїдних протизапальних препаратів і глюкокортикоїдів без правильно встановленого діагнозу. Сучасні рекомендації щодо ведення пацієнтів з подагрою акцентують, що застосування глюкокортикоїдів при подагрі можливо тільки короткими курсами, їх тривалий прийом неприпустимий в зв’язку з високим ризиком розвитку побічних ефектів у даного контингенту хворих, які часто мають супутні захворювання. Ще однією тактичною помилкою є призначення уратзнижуючих препаратів у період гострого артриту без титрації дози і проведення протизапальної терапії. У статті представлено клінічний випадок пізньої діагностики подагри, нераціонального лікування з тривалим застосуванням глюкокортикоїдів, відсутністю прийому уратзнижуючих препаратів, що призвело до серйозних побічних ефектів – розвитку цукрового діабету та артеріальної гіпертензії. Проводиться детальний розбір припущених клінічних помилок, а також надано рекомендації з раціональної тактики в даному випадку
Посилання
Барскова В.Г., Насонова В.А., Якунина И.А. и др. Ретроспективный анализ причин поздней диагностики подагры // Клиническая геронтология. – 2004. – №6. – С. 13–17.
Башкова И.Б., Мадянов И.В. Трудности при ведении пациентов с подагрой // РМЖ. – 2015. – №23 (25). – С. 1508–1514.
Головач І.Ю., Чіпко Т.М., Лазоренко О.О. та ін. Випадок діагностики діуретик-індукованої тофусної подагри у жінки у пременопаузальний період // Український ревматологічний журнал. – 2011. – № 3(45). – С. 67–71.
Карнакова М.В. Ошибки в диагностике и лечении подагры // Современные проблемы ревматологии. – 2013. – №5 (5). – С. 39–44.
Михневич Э.А. Ошибки и проблемы назначения аллопуринола пациентам с подагрой // Здравоохранение (Минск). – 2014. – №3. – С. 27–31.
Федорова А.А., Барскова В.Г., Якунина И.А., Насонова В.А. Кратковременное применение глюкокортикоидов у больных с затяжным и хроническим подагрическим артритом. Часть III: Частота развития нежелательных реакций // Научно-практическая ревматология. – 2009. – №2. – С. 38–41.
Якунина И.А., Ильиных Е.В., Удельнова И.А. и др. Частота выявления симптома «пробойника» при рентгенологическом исследовании дистальных отделов стоп больных с подагрой: связь с длительностью болезни и течением артрита // Научно-практическая ревматология. – 2003. – №2. – С. 222–231.
Becker M.A., Schumacher H.R. Jr, Wortmann R.L., et al. Febuxostat compared with allopurinol in patients with hyperuricemia and gout // N. Engl. J. Med. – 2005. – Vol. 353/ – P. 2450–2461. – doi: 10.1056/NEJMoa050373.
Jacobs J.W., Bijlsma J.W. Gout and diuretics; still an issue // Ned. Tijdschr. Geneeskd. – 2007. – Vol. 151 (8). – P. 458–460. PMID: 17378300.
Khanna D., Fitzgerald J.D., Khanna P.P. et al. 2012 American College of Rheumatology guidelines for management of gout. Part 1: systematic nonpharmacologic and pharmacologic therapeutic approaches to hyperuricemia // Arthritis Care Res. – 2012. – Vol. 64 (10). – P. 1431–1446. – doi: 10.1002/acr.21772.
Oren B., Rich M., Belle M. Chlorothiazide (Diuril) as a hyperuricacidemic agent // JAMA. – 1958. – Vol. 168. – P. 2128–2129.
Urano W., Yamanaka H., Tsutani H. et al. The inflammatory process in the mechanism of decreased serum uric acid concentrations during acute gouty arthritis // J. Rheumatol. – 2002. – Vol. 29. – P. 1950–1953. PMID: 1223389.
